Урочище "КНЯГИНЯ"... Дійсно те, що варто побачити!!!!

Красо України, Подолля,

Розкинулось мило, недбало, -

ці слова великої Лесі Українки знайомі кожному учню. А які дорогі вони нам, подолянам. Так, дійсно Поділля є перлиною України. А от у нас, в Піщанському районі Вінницької області, на колишніх землях великої Подільської губернії, є своя перлина.

Якщо Київ гордиться Хрещатиком, Одеса - Дерибасівською, то ми, піщанські жителі, гордимося своїми Ярами. Тепер це місце є заповідником, з належно оформленими документами, з офіційною назвою "Урочище "Княгиня".

Про це місце розказувати мало, його треба побачити. А хто раз тут побуває — мріє потрапити сюди знову. Як у Софіївський парк в Умані. Але там, у Софіївці, є добрі господарі. Тому туди їздять. В нашій місцині єдиний господар — природа. Тому сюди ходять. Хоч знаходяться спритники, які аж на дно кратера гонять свої "Опелі" і "Мерседеси"… Кілька кілометрів дороги йде предковічним та молодим лісом на південь від траси Київ-Кишинів. Зовсім поруч з митним постом "БОЛГАН" на кордоні з Молдовою.

Ліс як ліс. Симфонія природи заповнює серця пішоходів, розправляє плечі мандрівників. Аж ось і "КНЯГИНЯ". Дорога на крутосхилі вимощена гранітними камінцями ще за часів володарки цього краю, княгині Трубецької. Про життя княгины ходять легенд й, багато архівних документів теж часом нагадують легенди. Важко повірити, що на ъъ долю випало стільки випробувань. Але час сплив за водою, і вже не виясниш, що було правдою, а що домислом.

А ліс мовчить. Лише у кронах рідкісних дерев, понищених минулою стихією, шепіт. Але людський розум ще не навчився його розуміти. Та кожна людина розуміє своє серце, коли очі спостерігають навколишню красу.

У глибокому кратері, ніби на дні величезного казана, накритого голубим небом, з — під каменя б'є вода. Як у відомій пісні. Вода не проста, мінеральна. Джерело наповнює річку, яка має назву КАМ'ЯНКА і тече до Дністра. Колись вона була бурхливою, і залишки водяного млина свідчать про роботу, яку виконувала ця річка для жителів навколишніх сіл. Тут, на цій воді, колись працювала і фабрика, якщо її так можна назвати. Бо у цій майстерні виготовляли вовняну тканину — вибивали фолюші. І досі збереглося рідкісне прізвище Фолюшник.

За кілька метрів від впорядкованого джерела, над самою річкою, маленьке джерельце з водою, яка нагадує "НАФТУСЮ". За Рядянського Союзу в нашому райцентрі закорковували мінеральну воду з поетичною назвою "КНЯЖНА". А на горі будували санаторій "ЛЕГЕНДА". Тепер там залишились тільки руїни від фундаментів.

А природа тут — це вічність, пришельці для неї лише мить в історії власного існування. Праворуч від річки скелі. Он "КІНСЬКА ГОЛОВА", он "МЕРТВЕ ДЖЕРЕЛО", он "ЧОРНА РІЧКА". Колишні алеї панського парку обсаджені різними сортами кизилу (по місцевому - дерен), невідомими пахучими кущами. Рідкісних дерев стає все менше. А за часів княгині Трубецької тут була краса, наче у відомих з Біблії Садах Семіраміди. Та підсніжники ще не пропали. Тут вони з'являються ще в лютому. Великі, з неповторним ароматом, незважаючи на прийняті Закони, їх вивозять звідси оберемками, машинами.

За народною традицією на березі запущеного ставка інколи відзначають свято Івана Купала. З сучасною музикою, від грому якої німіють гори і перелякано розбігаються лісові мешканці, які живуть на крутому схилі, що спускається до річки. Тут неможливо ступити людській нозі, тому це місце залишається надійним закутком для німих мешканців Ярів. А було тут колись і село Яри. Жили в ньому люди, які працювали у панському замку, доглядали потім і сімейний склеп, в якому в невідомому розчині, який нагадував спирт, зберігалися тіла померлих. Після революції все зруйнували, повикидали й господарів склепу. А природа залишилась незрадливим прихистком для їхніх душ.

У Піщанці живуть Квітчуки, нащадки козака Квітки, який заснував наше селище. А спогади про красу колишнього панського маєтку і парку залишилися в спогадах старожилів.

(Любарська Тамара Павлівна)